Велике починається з малого! Щоб навчитися любити і знати не абстрактне поняття Батьківщини, а її саму, щороку в навчально-виховному комплексі смт Любешів організовуються походи стежками рідного краю. Вивчаємо, досліджуємо, розвідуємо! Дивуємось, захоплюємось, часом засмучуємось! Різні емоції і відчуття викликають в юних краєзнавців подорожі до мальовничих куточків Поліського «всесвіту». А головним є те, що під час таких походів учні збагачуються новими знаннями, вміннями, навичками, намагаючись розгадати загадки довкілля.
Основними завданнями нашої туристично-краєзнавчої експедиції, яку провели в цьому році, стали:
- вивчення природи Бучинської дачі, зокрема урочищ Кабрук, Низира, Вовське;
- дослідження топоніміки географічних об’єктів даного району;
- розкриття окремих сторінок історії, пов’язаних з маршрутом;
- опис змін, що відбуваються в природі під впливом антропогенного фактору;
- виховання свідомого ставлення до охорони і збагачення довкілля.
Наша подорож розпочинається з Любешова. Селище є одним із найвіддаленіших куточків Волині, де поєднуються славетне минуле і багатогранне розмаїття сучасності.
Десь в середині І тисячоліття нашої ери на місці сучасного Любешова було споруджено городище (укріплене поселення). З півдня і сходу воно омивалось річкою, а з півночі і заходу – обнесене валом.
Звідки ж взялась така милозвучна назва селища? Одна з відомих версій – легенда про мисливця Любаша і вродливу Ядвігу. Та мотив про шлюб бідного наймита з багатою панянкою був характерним для польського фольклору рубежу ХІХ-ХХ століття. А перша писемна згадка про Любешів в державному документі – Литовській метриці – датується набагато раніше - в 1484 році. Тому існують інші версії щодо назви селища.
За чотири кілометри від Любешова за течією річки на лівому березі знаходиться урочище Лебетове. Можливо, то було місце відпочинку варягів під супроводом вождя Лебета чи Лебеша, які шукали короткий шлях від Балтійського до Чорного моря.
За іншою версією Любеш – божество наших предків-язичників, на честь якого здійснювалися обряди на пагорбах річки – «любе місце» Богу.
А може якийсь слов’янський рід Любеша переховувався від небезпечних ворогів на важкодоступних болотистих берегах Стоходу?
Загадковою залишається і понині назва селища.
Учасники експедиції зацікавилися топонімікою річки, на лівому березі якої розташувався Любешів.
«Стохід» походить від сотень ходів в річкових джунглях, загальна довжина яких не вимірюється. Подальше дослідження назви річки призвело до несподівано веселої легенди: «Створивши землю, Господь почав оглядати її. Його очам показалися широкі степи, повноводні ріки, дзеркальні озера та високі гори. Але кинувши погляд на Полісся, він спохмурнів. Бог побачив заболочені землі, густі пущі та піски – жодної путящої річки. Прийнявши рішення, Всевишній покликав своїх янголів-помічників і наказав їм спуститися на Полісся, викопати річку і припнути до неї болота - може трішки стане сухіше.
Не хотілося небесним трудівникам спускатися на Полісся. Але що поробиш, полетіли вони до болотяних земель. Тут не було ні озера, ні річки. Люди використовували дари лісу і завдяки цьому виживали: бортникували, полювали. Народ там жив веселий і почастували янголів медівкою. Копачі перейняли настрій люду і стали танцювати. Вони так били чобітьми об землю, що врешті-решт пробили в ній дірку, а з неї водограєм почала литися вода і утворилося озеро.
Копачі сказали: «Добре!» і знову взялися за медівку. А вже потім згадали, що треба річку копати. Але медівка була добра і копали вони туди-сюди, туди-сюди. І нині ніхто не скаже, що між озерами Люб’язь і Нобель одна ріка – стільки їх тут переплелося сіткою. Так і виникла назва «Стохід».
Шлях нашої експедиції, який долаємо автобусом, пролягає через села Зарудчі, Селісок.
З’ясовуємо походження назв цих сіл. В ХVІ столітті поблизу Любешова на болотах знаходили чималі поклади болотної залізної руди. У домницях з цієї руди, яка добувалася відкритим способом, виплавляли залізо. Звідси і назви сіл Любешівщини: Залізниця, Рудка, Зарудче, хутір Кузеньки.
В середині ХІХ століття на піщані горби ближче до лісу переселились окремі родини із Зарудча. Про себе вони говорили: «Люди, що живуть в селі під ліском, а згодом виникла скорочена форма «Люди з Селіска».
Проїхавши кілька кілометрів, сходимо з автобуса і…потрапляємо в «казку» під назвою «Бучинська дача».
 |
| Мальовничі краєвиди Бучинської дачі |
Ліс – вічний друг людини, щирий, безкорисливий. Ліс – величезний трудівник, адже він зменшує негативний вплив різних природних і антропогенних явищ, регулює стік води, захищає ґрунти від ерозії, очищує навколишнє середовище від забруднення. Ліс – краще місце відпочинку і оздоровлення людини. Ліс – домівка рослин і тварин.
Бучинська дача – це значний за площею лісовий масив на терасі річки Стохід. Територія розташована на території Дольського лісництва державного підприємства «Любешівське лісогосподарське підприємство». Відповідно до фізико-географічного районування України, територія належить до фізико-географічної області Волинського Полісся Поліської провінції зони мішаних лісів Східноєвропейської рівнини. Бучинська дача входить до складу національного природного парку «Прип’ять-Стохід» і розташована в його південно-східній частині. Поверхня території - слабохвиляста низина з піщаними відкладами флювіо-гляціального походження, з пануванням дерново-підзолистих та торфово-болотних ґрунтів.
Основні площі в рослинному покриві Бучинської дачі займають соснові ліси. Найбільш поширені тут соснові ліси чорнично-зеленомохові, зеленомохові, трапляються брусницеві, на верхівках погорбованого рельєфу – лишайникові, у пониженнях – ділянки заболочених соснових лісів. Деревостан утворює сосна висотою до 25 м, діаметром до 40 см, у віці біля 70 років. Велич окремих дерев урочища Низира вражає.
 |
| Яка ж висока ця сосна |
Бачимо «цвіт» сосни. Пригадуємо з уроків біології наукове пояснення побаченому.
 |
| Жічона шишка сосни |
 |
| Чоловіча шишка сосни |
Сосна звичайна належить до голонасінних. Плодоношення розпочинається на 25-30-х роках життя. До цього часу на деревах формуються шишки двох видів: дрібніші чоловічі (до 2,5 см завдовжки) і великі жіночі (у деяких видів до 45 см довжини). Дерево – це спорофіт, на якому формуються макро- та мікроспори. Чоловічий гаметофіт (пилкове зерно) і жіночий гаметофіт (два архегонії з яйцеклітинами) розвиваються в спорангіях на спеціальних спороносних пагонах – чоловічих і жіночих шишках. Вода для запліднення не потрібна. Спермії проникають до яйцеклітини за допомогою пилкової трубки, яка росте під час проростання пилку. Пилок переносить вітер. В результаті запліднення розвивається насінина з насінною шкіркою, зародком і ендоспермом, що розміщена відкрито на лусках жіночих шишок.
У другому ярусі росте дуб звичайний, береза повисла. Переконуємося, що в боротьбі за життя перемагає сосна.
 |
| Боротьба за виживання |
Представниками підліску є крушина ламка, горобина звичайна. В трав’яному покриві переважає чорниця, місцями з домішкою брусниці, багна болотного. Ягоди на час нашого перебування в лісі ще не достигли, та ми обов’язково до них повернемося в червні.
Щоб більше дізнатися про особливості Бучинської дачі, перед мандрівкою юні дослідники побували в НПП «Прип’ять-Стохід». Юрій Вабищевич, молодший науковий співробітник парку, розповів, що в даному районі виявлена унікальна рослина – ліннея північна. Показав фотографії цієї квітки, які він зробив поблизу села Селісок.
 |
| Поліська красуня - ліннея північна |
Рослина – один з найбільш рідкісних видів. Її не знаходили більше 40 років у рівнинній частині України. Місце зростання ліннеї північної - квартал 53 в урочищі Теребіж - на сьогоднішній день єдине на території парку. Більше дізнаємося про цю загадкову рослину з «Наукового вісника» НПП «Прип’ять-Стохід» №1, 2011 р. Ліннея північна – вічнозелений невеличкий кущик, утворює довгі (до 1,5 м) пагони, які стеляться по землі, вкорінюються в міжвузлях. Росте плямами, що утворюють собою густе плетиво. Найпомітнішою рослина є під час цвітіння у липні-серпні, коли на тоненьких квітконосах, завдовжки до 10 см, з’являються блідо-рожеві квіти дзвоникоподібної форми. Незважаючи на добру життєздатність, з часом популяція ліннеї північної в межах України зникла. Ймовірно причиною цього стали інтенсивні меліоративні та лісові роботи.
Збагатившись знаннями, уважніше приглядаємося до того, що стелиться в нас під ногами. На шляху зустрічаємо угруповання плавуна річного, занесеного до Червоної книги України.
 |
Червонокнижний плаун-колючий
|
В наших лісах ця вічнозелена рослина зустрічається досить часто. Знаємо і другу назву – плавун колючий. Провівши рукою, відчуваємо, що він і справді є таким, оскільки вкритий тоненькими жорсткими листочками з колючою остю, які стирчать прямо, або відігнуті назад.
Мандруючи лісом, захоплено роздивляємося довкола. Бачимо, що зовсім невисоко, на очах у всіх висить гніздо, яке ніхто не збирається ховати. Підходимо ближче і придивляємось – не гніздо, а клубок з переплетених гілочок, які виросли на одній більшій гілці сосни. Більше сотні великих і маленьких прутиків подібні до колючої кульки, прикрашеної «квіточками».
 |
«Відьомське помело» - мутація сосни
|
Що ж це за диво-дивне? Це – якась мутація. Та яка? Звертаємось по допомогу до лісівників. Виявилось, дивний клубок –це «відьомське помело» («відьмина мітла»). Посилене утворення бруньок відбувається на тій гілці, на яку потрапили спори гриба-паразита. В результаті їх життєдіяльності виділяється ауксин, який регулює ріст тканин рослини, порушується обмін речовин і відбувається мутація. Термін життя таких наростів недовгий, через 3-5 років вони засихають.
Прості люди, не вміючи пояснити причину цього природного явища, приписували «мітлі» магічну силу. Знайти «відьомське помело» у лісі вважалось великою удачею. Його приносили додому і вішали там, де «пустував домовик». А дивний клубок з тих пір ставав оберегом селянського обійстя.
«Відьомські мітли» - неповторні і численні за формою. У декоративному садівництві їм знайшлось гідне застосування. Це прекрасний вихідний матеріал у роботі селекціонерів, в результаті якої з’являються чудові карликові форми хвойних дерев.
Що ж, деякі загадки ми розгадали. Цікаво, чи нас чекають ще якісь «сюрпризи»?
Ліс стає густішим, більш захаращений чагарниками. Перед нами відкривається чудова панорама правого берега річки Бистриці в урочищі Вовське.
 |
Густі тенета заростей Бистриці
|
На мить здається, що ти перенісся в часі, що цивілізація оминула цей куточок. Мальовничий ландшафт річки немов відокремлює болотистими плесами від оточуючої реальності. Через густе мереживо рослинних стебел вода з усіх сил прокладає собі дорогу. Русло заросло водяними рослинами, а дно вкрив товстий шар мулу. Пригадали легенду, пов’язану з Бистрицею, яку розповів краєзнавець Степан Оласюк: «Стохід, шукаючи найкоротший шлях до Прип’яті, послав молодшого свого брата Рівчака. Той побіг через болото, звиваючись між високими купинами, та й розтратив свої сили. Попросив Стохід сестру свою Бистрицю допомогти йому. Та на шляху прудконогої красуні непрохідною стіною стали зарослі верболозу, вільхи, осоки. Зібравши останні сили, Стохід побіг сам на північ і біля села Бучин наздогнав Прип’ять».
Бистриця буває й іншою. В архіві НПП «Прип’ять-Стохід» ми побачили фото 2013 року, коли весняна повінь змінила плесо річки.
 |
Весняна повінь на Бистриці
|
Останні три посушливі роки Бистриця, як і інші річки Полісся, обміліла, заросла корінником, ряскою, рогозом, глечиками жовтими.
Розвідуємо берег Бистриці. За кілька десятків метрів натрапляємо на особливу рослину з родини мелантієві – вороняче око звичайне.
 |
Вороняче око звичайне
|
Місцева назва – хрещате зілля, сухотник, ранник. Це багаторічна трав’яниста рослина стеблом до 35 см. Чотири листки розташовані хрест-навхрест, в центрі - єдина ягода, що чорніє до пізньої осені. Вся рослина дуже отруйна, а особливо плоди. Росте в тінистих листяних, хвойних та мішаних лісах на вологому ґрунті. Ми дізнаємося, що вороняче око не тільки токсична, а й одна з кращих лікарських рослин народної медицини, яка допомагає при невралгії, очних захворюваннях, запальних процесах органів дихання, серцевій недостатності.
 |
Гравілат річковий – лікарська рослина
|
В заболочених місцях зустріли ми ще одну «народну цілительку» - гравілат річковий, що належить до родини трояндових. Це багаторічна трав’яниста рослина, в якої стебла і листя волосисті, висотою від 30 до 80 см (наша заввишки 50 см). Квіти правильні, п’ятипелюсткові, блідо-жовтого кольору з помаранчево-червоними прожилками, розміщені в щиткоподібних суцвіттях. В нетрадиційній медицині використовується як в’яжучий, протизапальний, тонізуючий, антисептичний, кровоспинний, знеболюючий і седативний засіб.
Цікавий і багатий поліський край! Та пройшовши декілька метрів,туристів чекало велике розчарування, перемішане зі страхом за завтрашній день, соромом за співвітчизників. Що ж ми побачили? Ями - одна, а зовсім поруч друга – виявились рукотворними. Невже бурштиношукачі дісталися сюди? Чому саме в цій місцині?
 |
Розвідувальні ями бурштиношукачів
|
З історичних джерел дізнаємось: ще у ХVІІ столітті розсипи сонячного каменю зустрічалися на берегах озер, що оточували Любешів (Люб’язьке, Біле, Дольське, Шині). Селище мало служити скарбницею не тільки князя Яна Кароля Дольського (засновника містечка, фундатора монастиря і школи піярів),а, можливо, й польського короля. Деякі дослідники історії селища пов’язують побудову складного лабіринту підземних ходів під нашим населеним пунктом саме зі збереженням бурштину, адже часи були неспокійні – тривала визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 років.
Геологічна розвідка 70-х років підтвердила: Любешівщина має запаси деяких корисних копалин. Наша територія входить до Поліського бурштиноносного району Поліського (Прип’ятського) басейну, що є частиною найбільшої в Європі Балтійсько-Дніпровської бурштиноносної провінції. «Бурштинова лихоманка», яка охопила Рівненщину, Житомирщину, дісталась Волині. Останнім часом дедалі частіше зустрічаються такі «розвідувальні» ями на території НПП «Прип’ять-Стохід». Варвари не зважають, що місцевість охороняється державою, що тут домівка унікальних рослин, червонокнижних птахів. Їх цікавить одне – гроші. Напевно, кожен з нас мимоволі подумав: «Боже, захисти наш край! Не дай перетворити ліс на мертві «місячні» пейзажі. Збережи для нащадків красу рідних просторів».
Оговтавшись, юні краєзнавці поміряли ями: діаметр -1,5 метрів, а глибина – ще більша. Навколо лежить намита глина сіро-голубого кольору. «Рани» Землі потрохи затягуються. Ми обережно обходимо їх і подорожуємо далі.
В урочище Вовське долаємо різні перешкоди. Знаючи, що в цих краях колись курсував потяг, уважніше приглядаємось до навколишніх ландшафтів. Що ж це за історія з поїздами серед любешівських боліт? Досліджуємо дане питання.
 |
Природні перешкоди туристам не
завада
|
У 1916 році австрійсько-німецька влада розпочала будівництво вузькоколійки, яка з’єднала м. Камінь-Каширський із м. Іваново (зараз Янов-Поліський, Білорусь). В урочищі Своротва, де нині автотраса Любешів-Люб’язь, був роз’їзд. Одна гілка залізничної дороги йшла на Любешів, інша- через Підкормілля та урочища Теребіж, Низира, Вовське до Підростуння (недалеко від села Бучин). Через болота та річку Бистриця збудували мости, а на підведеннях підсипали руками військовополонених російських солдат і жителів нашого краю залізнично-дорожне полотно. У роки Другої Світової війни німецькі війська, відступаючи, не забули забрати з собою частину рейок. Повністю колію розібрали у 1955 році. Щось пішло в державу, а більше – розкрадено.
Бачимо, що ліс надійно сховав залишки цивілізації, залишивши ледь помітні піщані звивисті змійки колишнього залізничного полотна. Учасник походу, Віталій Курінчук, зобразив схематично шлях, по якому, ймовірно, йшла вузькоколійка.
 |
| Орієнтовний шлях вузькоколійки |
Юні дослідники склали цілий список урочищ, які знаходяться в Бучинській дачі: Пудставок, Озерева, Сидухи, Лебетово, Воброжжє, Грабутки, Басове, Козорізова, Теребіж, Макітра, Загородь, Стара обора, Випасок, Випаси, Запруди, Заперенція, Низера, Підростуння, Кисьове, Малахова, Ясеньове, Пунцове, Вовське, Орлове кубло, Лісок, Сосни, Святе, Сметанки, Купча, Лешневське, Хелен, Зрубове, Печерське, Піддубок, Пудсилечне, Збецький затін, Політок, Поплав, Крукове, Пожєр, Селівська гора, Дупачівська гора, Кружок, Густий мох, Лисуха, Гребутки, Петьковщина, Замістя, Сушник, Ріг.
Деякі урочища ми позначили на карті. Робота триває, адже хочеться зберегти унікальність не тільки природи, а й місцеву культуру, мову, говірку, що проявляється в назвах урочищ.
 |
| Карта-схема урочищ Бучинської дачі |
Неприємно вразив нашу групу смітник, що несподівано виріс в урочищі Кабрук.
 |
Страшні гори людської ганьби
|
Не раз організовувалися походи в ці місця. Щоліта збираємо гриби, ягоди. Зазвичай траплялися поліетиленові кульки та такі величезні гори непотребу у цьому лісі бачимо вперше. Цей «монументальний» вал вимірюється не одним десятком кубічних метрів. Соромно за тих «дикунів», що бездумно викидають сміття, отруюючи землю, повітря, підземні води. Дивує, що місцеві жителі долають сюди декілька кілометрів, щоб вчинити таку наругу над природою. Безвідповідальність! Безкарність! Хочеться звернутися до цих людей: «Невже у вашому домі стільки хламу? А хіба природа – це не ваш дім?»
Дещо вгамовуємо наше збентеження, побачивши поляну із запашними травами, сонячними квітами, літаючими бабками та строкатими метеликами. На квітковому різнотрав’ї збирають нектар та пилок джмелі, малесенькі нірки яких ледь помітні на піщаних підвищених ділянках. А ось промайнула ящірка, ігноруючи наше «тихе полювання» з фотоапаратом. Трапився жук та такий яскравий, що відшукуємо в енциклопедіях його «ім’я». Знайомимось – листоїд тополевий.
 |
Листоїд тополевий – шкідник лісу
|
Листоїди – четверта за чисельністю родина ряду твердокрилих. Налічує понад 35 тисяч видів, які розповсюджені по всій землі. Листоїд тополевий пошкоджує всі види тополі і верби. Жук завдовжки 10-12 мм з червонувато-жовтими надкрилами. При масовому розмноженні особливої шкоди завдає молодим насадженням. Їх корм – листя, квіти і молоді зав’язі. Природні вороги жуків-листоїдів – жаби, ящірки, кроти, землерийки, птахи (дятли, дрозди, вівчарики).
Досить багато мурашників зустрічали ми в Бучинському лісі. Мурашки – найкорисніші жителі лісу. Вони очищають ліс від хворих, гнилих і зруйнованих дерев, гілок, хвої, трави, мертвих комах та іншого лісового сміття. Ці мешканці сприяють підвищенню біологічної активності ґрунту, збагачуючи його киснем і корисними для росту рослин речовинами. Самі мурашки є кормом для багатьох птахів. А ще пернаті люблять приймати «мурашині ванни», занурюючись в мурашник. Таким способом птахи звільняються від паразитів. Останні відкриття в мірмекології (науці про мурашок) досить несподівані. Раніше вважалось, що мурашки знаходять дорогу додому завдяки ферментам. Насправді вони… рахують і відстежують свої кроки! На тілі мурашки є особливий «крокомір», який і відміряє відстань до мети.
З подвійними відчуттями повертаємось додому. Як після храму Божого, так і після храму природного відновлюємо фізичні і духовні сили, набираємось цілющої природної енергії, збагачуємось знаннями історико-культурної спадщини краю, розкриваємо надзвичайно різноманітний рослинний і тваринний світ. А це надихає на подальше вивчення рідних просторів, на бережливе використання дарів природи, на охорону довкілля.
З іншого боку залишається відчуття недовершеності. Як достукатися до сердець земляків, аби наша земля не страждала від нечистот, не задихалась від отруєнь, не стогнала під важким сміттям? Не будьмо байдужими!
Місцеві органи влади знають про проблему сміттєзвалища в Бучинському лісі, а працівники НПП «Прип’ять-Стохід» – про ями бурштиношукачів. Надіємося на позитивне вирішення цих проблем.
А учасники туристично-краєзнавчої експедиції засвоїли назавжди головне правило поведінки на природі: «Місце відпочинку після нас повинне стати чистішим і охайнішим, ніж до нашого відвідання!» Юні природолюби дійшли висновку: ми не завжди усвідомлюємо, що живемо поруч з територіями, до яких пасує префікс «най». Одне з таких місць – Бучинська дача. яке є одним з наймальовничіших і поки що найчистіших куточків України. Близькі, але часом незнайомі терени, безперечно варті того, щоб тут мандрувати та розгадувати неповторний загадковий дивосвіт Волинського Полісся.
Підсумки
«Бучинська дача» – своєрідна ділянка природних комплексів Полісся, яка виділяється своїм біологічним різноманіттям. В цьому переконалися учасники туристично-краєзнавчої експедиції. Неповторні краєвиди приваблюють науковців, мандрівників, мисливців, відпочивальників.
В майбутньому хочеться бачити тільки світлу сторону оточуючого світу – неперевершене творіння природи, а темна сторона – споживацьке ставлення людей до довкілля – хай залишиться в минулому. Для цього ми визначили пріоритети нашої подальшої краєзнавчої роботи:
- збереження унікальності природи рідного краю;
- охорона та її відновлення;
- підвищення екологічної свідомості населення.
А урок в Бучинському лісі запам’ятаємо надовго, адже він пройшов через наші серця.
